Незгасима свічка пам’яті.

2015-11-19

У житті кожного народу є страшні і сумні сторінки, не є винятком і Україна. Події, що змушують холонути кров в жилах, події, від яких сльози котяться градом і від яких стає не пособі – це те, з чого складається історія українських земель на початку ХХ століття!

Страшних, сумних і тяжких випробувань зазнала Україна. Наш народ за його працелюбність, волелюбність і жадобу до вільного і незалежного життя при всіх природних багатствах і достатках прирекли до лихого і страшного голоду в 1921-1923, в 1932-1933 і в 1946-1947 роках!
Найстрашнішим є голод 1932-1933 років від якого, за різними даними, загинуло від 3 до 10 мільйонів українських громадян!

Заходи до Голодомору 1932-1933 рр. були проведені у Стрітівській ЗОШ I-II ступенів, адже історична пам’ять і неминучий людський біль не повинні канути в небуття, їх мають пронести в своїх чистих душах наші діти – майбутнє нашої Батьківщини.

Визнаючи українських селян жертвами геноциду 1932-33 років, ми не лише увічнюємо пам'ять про загиблих, а прагнемо постати справді державотворчою нацією, цивілізованою і гуманною, шанобливою і культурною, здатною до прозріння і спокути. Відродження можливе лише тоді, коли народ не втратив своєї Пам’яті. Адже невмируща в людському серці історична пам’ять є запорукою повернення нашому народу почуття сили й гідності, пронесених через масові смерті, біль і страждання, що йому довелося пережити.